В общем поздним зимним вечером встретились мы в точке N, дождались всех, ну и с прибытием нашего такси немедленно двинулись в сторону границы. Гальорка отжигала, почти никто не спал. До границы с белой русью останавливались раз 5, точно не помню. На пассажиров действовало выпитое пиво. Остановки на адском холоде были только на пользу, в итоге к границе приехали все трезвыми. Водила естественно переживал за нашу адекватность, поэтому все отнеслись с пониманием и к границе приехали свежими. Ну вроде бы свежими. Там уже стояло 2-3 автобуса с бело-синими. Заполнили миграционки, подъехали к залу паспортного контроля, выписались из спринтера и без приглашения двинули в зал, где уже стояло немало киевлян. Стоим, ждём в очереди. Тут врывается разъярённый белярусский пограничник и выдаёт такую хуйню: Кто приехал на белам бусе? Вам кто-то гаварил из него выхадзить? Я захачу вы блять ни на какой матч нахуй не поедзице.

Дорога к Луцку проходила под разговоры и вырезании стикеров маленькими маникюрными ножничками, так как кое-кто забыл или не хотел это делать дома.
Ночью, не помню на какой именно станции, вышли подышать свежим воздухом и узнать как там дела у наших ребят с соседних вагонов. Как оказалось, там у них было очень весело. Проводница выгнала всех с вагона и закрылась внутри, в надежде, что поезд отправится без наших парней, но она, наверное, так и не поняла кто ее пассажиры.
После общения на свежем воздухе все разбрелись по вагонам.
Подъезжая к Луцку, все понимали, что нас уже ждут. Подъехав к вокзалу и выглянув в окно, я немного охренел, когда увидел, сколько их там было.

Полтава. Один з найближчих виїздів за сезон. Спочатку наша шановна УПЛ планувала цю гру на пятницю, 13 серпня. Але за тиждень до гри з'явилася гарна новина: гру перенесено на суботу! Це означало, що не потрібно було відпрошуватися з роботи і розповідати керівництву про похід до стоматолога або поїздку на дачу.
Основна частина виїзних рано вранці спросоння окупувало все, що рухалося в сторону Полтави. Навіть була тривога, що рухатися воно вже не зможе, і доведеться пересідати на якийсь інший вид транспорту.
Незважаючи на спеку, дорога пролетіла швидко й непомітно. Вже в самій Полтаві частина виїзних прогулювалася центром міста, частина знайшла місце де можна було перекусити. Ближче до самої гри, відбувався марш фенів Великого Клубу вулицями міста. Піротехніка, гучні злагоджені заряди, безліч вдалих фото.

Багатьма очікуваний виїзд до міста Лева, плюс передостанній, і як висновок-виїхало близько 7 сотень киян.
Виїзд хоч і пробивався не прямим потягом до Львову, маршрут був досить зручний. До міста N добиралося чимало хохлів. Колектив в потязі підібрався душевний, тому дорога сумною не була-постійні переміщення із вагону до вагона, піротехника на станціях, істерика провідників...
Вищезгадуванне місце N зустріло нас темрявою, кількома місцевими на вулицях, холодом та всім зачиненим. Пройшовшись хвилин 20 куди очі дивились, все на що натрапили-якесь закрите паті, можливо у центрі міста, на яке 20-30 рил, звичайно, не впустили. До потягу залишалось не так багато часу,тому вирішено було повернути назад до вокзалу.
Дорога до Львова була спокійною і нічим не відзначилась,тому всі з нетерпінням чекали на прибуття.

Відеокліп з матчу Оболонь - Динамо.
Тривалість: 1:20 хв.
Саундтрек: Stereomud - Control Freak

Незважаючи на Великдень, питання "їхати-чи не їхати" не було актуальним. Звичайно ж їхати! Певні незначні проблеми створювала відсутність прямих квитків до Луганська. Озброївшись картою України, ми все таки найшли на ній невеличкий райцентр в одній з сусідніх з Луганською областю, транзитом через який можна було дібратися на гру ВКДК.
Дібравшись вранці до потрібного нам вокзалу, сіли до маршрутку до Луганська. Там в нас була запланована вже традиційна гра з місцевими хлопцями. Минулого року кияни здобули перемогу з сухими рахунком 2-0, тож луганчани прагнули взяти реванш. Гра почалася з неприємного випадку з одним киянином. Хочеться подякувати луганчанам за допомогу. З коштами, лікарнею і т.д. Сама ж гра закінчилася з рахунком 4-2 на користь господарів, яким вдалося зібрати кращий склад, ніж в минулому році. Слід відмітити, що 2 голи кияни забили самі собі.

До Ужгороду ми прибули рано вранці. Нічні пригоди та довга дорога на нас не дуже вплинули, тож вагон ми покидали з чудовим настроєм. На наше здивування, звичної для виїздів зустрічі з боку місцевих органів не було. Тож ми вирішили піти прогулятися містом разом з іншими киянами, які не зважаючи на будній день, змогли пробити виїзд.
Прогулюючись містом ми дійшли до ужгородського замку. Через ранній час він був зачинений. Тож ми вирішили зайти до університету, що був розташований навпроти замку. Виходячи з університету, ми побачили, що підїхав джип, з якого вийшов один з деканів цього університету. Він запитав нас яку пару ми прогулюємо. Відповіли йому, що в нас пару зараз веде професор К-ір. Потім декан почав нас вмовляти повернутися на пари, і взагалі, перестати прогулювати їх. Через певний час ми все ж таки зізналися, що ми з Києва.

Погода, которая сопровождала весь выезд, была, мягко говоря, далека от идеальной.
В 9 утра приехали в Марик, не успев заехать на вокзал, в вагоне «нарисовались» сотрудники правохранительных органов и потребовали от всех сдачи документов. После этого нас завезли на «10-15 минут» в РОВД. Фото, видео, заявления/предупреждения. Всё как обычно.
Спустя 4,5 часа нас погрузили в бас, который должен был доставить нашу группу на стадион. После 20 минут ожидания водилы, мы решили своим ходом добраться до стадиона.
Когда судья дал свисток о начале матча, мы только подошли к сектору. Много милиции около сектора, пришлось трижды показывать выездной баннер.

Собрались мы на Киевском вокзале и потулили к тяге, поезд был великолепен - мягкий, теплый вагон. Как всегда в нашем купе целый сбор людей, рассказы историй, всяких шуток и т.д. На счастье в соседних купе оказались хорошие люди которые не бухтели, не ерепенились и не жаловались проводникам!
Ш-к сразу упал спать, а я сидел ещё до 2 ночи общался с ребятами.
Утром мы прибыли в Симферополь. На выходе из поезда нас уже ждала милиция, но мы быстро по 1-2 человека потерялись с вокзала. Потом собрались, нас было 6 человек, и пошли гулять. Погода была не из приятных, и мы решили пойти найти какую-то забегаловку перекусить и просто посидеть отдохнуть. Нашли в центре кафешку "У мамы"(на подобие нашей ПХ но цены там в половину меньшие а сервис абсолютно ничем не отличается).

Виїзд до Запоріжжя був першим в серії з 3 виїздів в чемпіонаті України, які мали відбутися поспіль.
Вже опівдні ми досягли кінцевої точки мети нашого перебування. Погравшися в піжмурки з місцевими органами(ті що внутрішніх справ), і здобувши тактичну перемогу, кияни зібралися в потрібному місці. Час гаяли за ганяючи мяча та очікуючи представник місцевої інтелігенції. Але замість них дочекалися незваних гостей у формі. Які, вочевидь, намагалися взяти реванш, і таки знайшли нас. Марш-кидок вулицями міста свого результату не дав. Тож сівши в баси попрямували до стадіо. Почекавши трохи перед сектором, придбали квитки і вирушили на трибуну. Огляд речей і банерів нічим особливим від інших міст не відрізнявся. Хіба що стікери не дозволили пронести, з аргументацією: «Бо заклеїте нам весь стадіон».
На секторі зібралося приблизно півтори-дві сотні киян. Були присутні виїздні банери VIVA, UF, KCS.