Полтава... Один з найближчих виїздів за сезон. Спочатку наша шановна УПЛ планувала цю гру на пятницю, 13 серпня. Але за тиждень до гри з'явилася гарна новина: ГРУ ПЕРЕНЕСЕНО НА СУБОТУ!!! Це означало, що не потрібно було відпрошуватися з роботи і розповідати керівництву про похід до стоматолога або поїздку на дачу...
Основна частина виїзних рано вранці спросоння окупувало все, що рухалося в сторону Полтави. Навіть була тривога, що рухатися воно вже не зможе, і доведеться пересідати на якийсь інший вид транспорту.
Незважаючи на спеку, дорога пролетіла швидко й непомітно. Вже в самій Полтаві частина виїзних прогулювалася центром міста, частина знайшла місце де можна було перекусити. Ближче до самої гри, відбувався марш фенів Великого Клубу вулицями міста. Піротехніка, гучні злагоджені заряди, безліч вдалих фото...
Дійшовши до стадіону, вирішили повторити наш прохід. Тим більше, що в центрі міста теж були наші. Тож об'єднавши зусилля знову вирушили до стадіо. Знову піро, заряди (як завжди гучні й злагоджені)...
Після проведення певних переговорів з кимсь з полтавського клубу, нарешті потрапляємо на сектор. Велика кількість банерів, в декілька рядів. Зі стартовим свистком всі стали по торсу.

Багатьма очікуваний виїзд до міста Лева, плюс передостанній, і як висновок-виїхало близько 7 сотень киян.
Виїзд хоч і пробивався не прямим потягом до Львову, маршрут був досить зручний. До міста N добиралося чимало хохлів. Колектив в потязі підібрався душевний, тому дорога сумною не була-постійні переміщення із вагону до вагона, піротехника на станціях, істерика провідників...
Вищезгадуванне місце N зустріло нас темрявою, кількома місцевими на вулицях, холодом та всім зачиненим. Пройшовшись хвилин 20 куди очі дивились, все на що натрапили-якесь закрите паті, можливо у центрі міста, на яке 20-30 рил, звичайно, не впустили. До потягу залишалось не так багато часу,тому вирішено було повернути назад до вокзалу.
Дорога до Львова була спокійною і нічим не відзначилась,тому всі з нетерпінням чекали на прибуття.
Приїхавши до міста,пішли поїсти та відпочити звичайно ж у ПХ,яке у нашому місті може стати рідкістю або взагалі не стати...далі прогулянка центром,відвідування Криївки. Оскільки до матчу залишалось досить багато часу,трохи розділились хто куди гуляти по чудовому місту,тим паче,що погода цьому дуже сприяла- +20 на вулиці,жодної хмарки,у той час,як у Києві безпросвітна злива та холод.

Відеокліп з матчу Оболонь - Динамо.
Тривалість: 1:20 хв.
Саундтрек: Stereomud - Control Freak

Незважаючи на Великдень, питання "їхати-чи не їхати" не було актуальним. Звичайно ж їхати! Певні незначні проблеми створювала відсутність прямих квитків до Луганська. Озброївшись картою України, ми все таки найшли на ній невеличкий райцентр в одній з сусідніх з Луганською областю, транзитом через який можна було дібратися на гру ВКДК.
Дібравшись вранці до потрібного нам вокзалу, сіли до маршрутку до Луганська. Там в нас була запланована вже традиційна гра з місцевими хлопцями. Минулого року кияни здобули перемогу з сухими рахунком 2-0, тож луганчани прагнули взяти реванш. Гра почалася з неприємного випадку з одним киянином... Хочеться подякувати луганчанам за допомогу. З коштами, лікарнею і т.д. Сама ж гра закінчилася з рахунком 4-2 на користь господарів, яким вдалося зібрати кращий склад, ніж в минулому році)) Слід відмітити, що 2 голи кияни забили самі собі.
На секторі гостей зібралося трохи більше півсотні. На вихід команд був розтягнутий банер "Біло-сині". Хочеться виділити банерну лінію.

До Ужгороду ми прибули рано вранці. Нічні пригоди та довга дорога на нас не дуже вплинули, тож вагон ми покидали з чудовим настроєм. На наше здивування, звичної для виїздів зустрічі з боку місцевих органів не було. Тож ми вирішили піти прогулятися містом разом з іншими киянами, які не зважаючи на будній день, змогли пробити виїзд.
Прогулюючись містом ми дійшли до ужгородського замку. Через ранній час він був зачинений. Тож ми вирішили зайти до університету, що був розташований навпроти замку. Виходячи з університету, ми побачили, що підїхав джип, з якого вийшов один з деканів цього університету. Він запитав нас яку пару ми прогулюємо. Відповіли йому, що в нас пару зараз веде професор К-ір. ))) Потім декан почав нас вмовляти повернутися на пари, і взагалі, перестати прогулювати їх. Через певний час ми все ж таки зізналися, що ми з Києва. Проте він все одно запрошував нас відвідати пари цього професора К-ра. )))
Поряд з замком був розташований музей під відкритим небом, схожий на наше Пирогово. Він також був зачинений, але охоронець, який з самого ранку вже був п'яний, дізнавшись, що ми з Києва, дозволив нам прогулятися. Походивши та зфотографувавшися з банерами на фоні старовинних будинків, ми все ж таки вирушили на екскурсію до замку. Найбільшу увагу привернула статуя орла, біля якого ми довгий час фотографувалися. Обійшовши весь замок, виявилось,що серед нас є поціновувачі карпатських вин. Тому було вирішено зайти до дегустаційної зали, яка знаходилась під самим замком. В середині вона була схожа на середньовічний паб. Темно, горять свічки, величезні бочки з вином, грає якась середньовічна музика… Після дегустації ми пішли далі прогулюватися містом. Ще трохи погулявши та купивши сувеніри ми поїхали з метою десь перекусити та скоротити час до гри.

Погода, которая сопровождала весь выезд, была,мягко говоря, далека от идеальной.
В 9 утра приехали в Марик, не успев заехать на вокзал, в вагоне «нарисовались» сотрудники правохранительных органов и потребовали от всех сдачи документов. После этого нас завезли на «10-15 минут» в РОВД. Фото, видео, заявления/предупреждения..всё как обычно.
Спустя 4,5 часа нас погрузили в бас, который должен был доставить нашу группу на стадион. После 20 минут ожидания водилы, мы решили своим ходом добраться до стадиона.
Когда судья дал свисток о начале матча, мы только подошли к сектору. Много милиции около сектора, пришлось трижды показывать выездной баннер.
На 60 минуте голый торс. После того как сравняли счет загорается строб, из-за которого пришлось задержаться после матча . Всё обошлось и мы нормально были доставлены до ж/д вокзала.
За час до отъезда в Полтаву решили пойти поглядеть на море, которое было в 7 минутах пешего хода. Понравилось, жаль, только, погода была не для купания.

Собрались мы на Киевском вокзале и потулили к тяге, поезд был великолепен - мягкий, теплый вагон) Как всегда в нашем купе целый сбор людей, рассказы историй, всяких шуток и т.д) На счастье в соседних купе оказались хорошие люди которые не бухтели, не ерепенились и не жаловались проводникам!
Утром мы прибыли в Симферополь. На выходе из поезда нас уже ждала милиция, но мы быстро по 1-2 человека потерялись с вокзала. Потом собрались, нас было 6 человек, и пошли гулять. Погода была не из приятных, и мы решили пойти найти какую-то забегаловку перекусить и просто посидеть отдохнуть. Нашли в центре кафешку "У мамы" (на подобие нашей ПХ но цены там в половину меньшие а сервис абсолютно ничем не отличается...) Перекусив, мы пошли бродить дальше. Зашли в магазин купили традиционных сувениров и пошли к стадиону, узнавать что и как там с билетами. Когда пришли к кассам, нам сообщили, что билетов нет как всегда, покупайте на левые сектора тикеты, а там вас переведут на гостевой.

Виїзд до Запоріжжя був першим в серії з 3 виїздів в чемпіонаті України, які мали відбутися поспіль.
Вже опівдні ми досягли кінцевої точки мети нашого перебування. Погравшися в піжмурки з місцевими органами(ті що внутрішніх справ), і здобувши тактичну перемогу, кияни зібралися в потрібному місці. Час гаяли ганяючи мяча та очікуючи представник місцевої інтелігенціїю. Але замість них дочекалися незваних гостей у формі. Які, вочевидь, намагалися взяти реванш, і таки знайшли нас. Марш-кидок вулицями міста свого результату не дав. Тож сівши в баси попрямували до стадіо. Почекавши трохи перед сектором, придбали квитки і вирушили на трибуну. Огляд речей і банерів нічим особливим від інших міст не відрізнявся. Хіба що стікери не дозволили пронести, з аргументацією: «Бо заклеїте нам весь стадіон.»
На секторі зібралося приблизно півтори-дві сотні киян. Були присутні виїздні банери VIVA, UF, KCS. Заряди були нечасті, але гучні. Порадувала місцева кузьма, що сиділа неподалік. Вони весь час демонстрували свої здатності до пантоміми.

Фанати-єбанати зі столиці після нетривалої перерви знову подорожують Україною, цього разу біло-синій десант відправився до Харкова, який набрид ще на початку весни. Через півроку історія повторилася – як і тоді на «Динамо» очікувало дві поспіль гри з «Металістом», як і тоді на першу майже забили, а на другу виїхали досить серйозним складом.
Багато хто відбув тягами ще у суботу ввечорі, частина пробивала собаками, ми ж у складі семи чоловік вирушили в день матчу на ранковому експресі. У кожному вагоні зустрічалися наші хлопці, дорога пройшла весело і непомітно, хоча ексцесів уникнути не вдалося: якийсь хлопчина з нашого вагону випадково лобом(!) розбив скло у тамбурі, що викликало зайву увагу провідників. У Полтаві до нас у вагон вписалися п’ятеро акабів у штатському, які, намагаючись не палитися, весь час користувалися мобільними телефонами і випадково засвітили свою відеокамеру, на зразок тих, якими зазвичай знімають сектори.
На вокзалі жодного ажіотажу, спокійно виходимо та відправляємось до точки Х, де збиралися всі кияни для узгодження подальших бойових дій. Через деякій час в цій самій точці розпочинається фестиваль «Танці зі столичними зірками», в яких проти столичних зірок виступали місцеві таланти. Вдаватися у подробиці дійства немає сенсу, варто лише зазначити, що зі сторони киян приймало участь досить багато молоді. Повна перемога хохлів, розділення на купки, маневри місцевими пердями з метою відписатися з місця подій, подорожі всією гілкою метро та зустріч у точці Л.

Відверто прохідному матчу із «Іллічівцем» передував прохолодний дощ та пасмурна погода, тому заповненість стадіону цього вечора приємно здивувала – 8 тисяч на матчі чемпіонату України, ще й в серпні – досить багато. Звично заповнилися нові фанатські сектори – забитий під зав’язку 20 та трохи більше половини 21. Звісно, на такий матч ніякого перфа не планувалось, кияни просто шизіли в своє задоволення. Шиза дійсно вийшла на високому рівні – у першому таймі звук просто вражав, у другому трохи підсіли. Дуже добре пішов новий заряд, який можна тягнути нон-стоп декілька хвилин. На перилах з’явилися звичні за минулими сезонами банери, зокрема й лицевий «Ультрас Динамо», тож банерна лінія киян виглядала вже значно цікавіше.
У першому таймі фанатіли на повну, не дивлячись на нулі на табло, у другому забиті динамівцями голи супроводжувалися шаленими слемами, а коли гравці з Маріуполя надто емоційно святкували у небезпечній близькості від трибуни м’яч у ворота Шовковського, в них полетіли численні та різноманітні фрукти та інші сторонні предмети. Після матчу вся команда знову підбігла до сектору, найдовше за всіх затримались Шовковський та Мілевський, який пульнув на трибуну м’яч.