Ще одне біло-синє графіті прикрасило наше рідне місто. Роботу вирішили приурочити до 4-річчя нашого колективу, яке ми відзначаємо 26 квітня.

Перший виїзд 2012 року був до міста в якому «майже немає метро», тобто до Кривого Рога.

Мысли о зимнем выезде во Львов (2011).

"Наконец-то, выезд в субботу!" - подумал я, и, наверное, ещё десятки других киевлян, которым работа и другие жизненные обстоятельства не дают ездить так часто, как хотелось бы. Скорее всего, после вылета ВКДК из коммерческого турнирчика отпадёт необходимость проводить матчи по воскресеньям, хотя и выездов весной осталось не так уж и много.
Билеты были куплены задолго до заветной даты отъезда, которая не запомнилась ничем особенным, кроме томительного ожидания и слухов о том, что якобы анальлчики подтянулись проводить киевлян в дорогу.

Утром проснулись уже во Львове. Что и говорить, Львов - удивительный город, который просто пленит своими узкими улочками, мостовыми из брусчатки, удивительной архитектурой. У этого города есть какой-то особый дух, который заставляет возвращаться туда с удовольствием при первой же возможности снова и снова. В этот же раз, кроме самого Львова и дружбы с львовянами, у нас было ещё два серьёзных повода поехать любой ценой - первый матч на новом стадионе и последний выезд в уходящем 2011 году.
Сразу же по прибытии остро встала проблема завтрака, ибо традиционная "Криївка" была уже забита киевлянами, а большинство других подобных заведений открываются значительно позже. Пришлось прибегнуть к услугам не менее традиционной "Пузатой Хаты". Пузата Хата - друг фаната)))

Позавтракав, мы отправились прогуляться по Львову, хотя дождливо-снежно-слякотная погода усиливала желание посидеть до общего сбора в тёплом помещении. О красоте и колорите этого города в очередной раз повторяться бессмысленно. Львов - это Львов. Кто был, тот знает, кто не был - не поймёт. Попили горячего какао, закупились шоколадными сувенирами, поднялись на ратушу, которую я почему-то не посетил в предыдущие свои несколько визитов. В это утреннее время на улицах уже было полно гостей из столицы, и добрую половину из тех, что нам попадались, иначе как быдлом назвать нельзя. Неприятно, что примитивные, ужранные в хлам и кричащие всякую дичь существа носят наши цвета, и ещё неприятнее, что могут асоциироваться у людей с движем или с Киевом в целом.

Черговий матч 1 ліги Динамо-2 проводило в Білій Церкві. Невеличка відстань до цього райцентру Київської області (лише 80 кілометрів) не залишала інших варіантів. Потрібно було їхати підтримувати наших хлопців. Тим більше, що саме НАШИХ в Динамо-2 набагато більше ніж в першій команді. На цю гру вирішили підготувати перф, який Біла Церква навряд чи бачила в своїй історії)). У одного з наших хлопця були касові стрічки, тож вирішили їх повзати на цій грі.
На гру приїхали під самий початок матчу. Проблем із заходом, до яких вже звикли всі кияни на виїздних матчах, цього разу не було. Ніхто з сірих не питав, чи ми представляємо «молодіжне крило», чи подав на нас Микола заявку і т.д. Вхід на сам стадіо безкоштовний. Сектор наш знаходився майже біля самого поля. Один з киян навіть розповідав, що можна без проблем зайти до роздягалень гравців, суддівської кімнати і т.д. Олд скул!! Всього киян зібралося близько 2 сотень. Склад на секторі, в основному молодіжний. В першому таймі заряди йшли не дуже. Гра нічим особливим не вражала.
На початку другого тайму використали касові стрічки. Деякі з них навіть долетіли до поля. Тепер зі страхом чекаємо, що ПФЛ оштрафує клуб на непідйомну для нього суму)) В другому таймі звук став кращим. Пішли заряди нон-стоп і т.д. Гравці, наче взявши з нас приклад, забігали трохи активніше. Моменти у наших були, але забити не змогли, та ще й самі в кінці гри пропустили.

Виїзд до Харкова мав стати першою виїздною грою другого кола. Принциповий опонент, принципова гра з командою, яка вирішила, що має нахабство розраховувати на щось інше крім 0 очок в грі з ВКДК... Як завжди буває останніми роками всі кияни їхали на виїзд своїм ходом. Тобто на відмінну від різних ***-ких, ***-ків і їм подібним діячам від клуба, для яких "Динамо" є лише засобом забезпечення їхнього фінансового благополуччя, справжні вболівальники витрачають свої кошти, свій власний час та врешті-решт свою душу заради улюбленої команди.
Частина хлопців нашого колективу пробивала виїзд тягами, частина знайшла інші види транспорту. Для тих хто пробивав виїзд тягами, головною новиною став "військовий парад" в "городе сказка, городе мечте", тобто в Люботині. Бійці спецпідрозділу в повному обмундируванні і т.д. Складається враження, що якщо якісь іноземні війська захочуть захопити нашу країну, то їм навіть не доведеться вигадувати хитромудрих планів. Достатньо буде дочекатися дня гри чемпіонату України, і можна починати. Адже всі військові сили нашої держави будуть кинуті на боротьбу з головним злом нашої державами. Ні це не наркотики, не корупція, не наркоманія, не торгівля людьми. ЦЕ ФАНАТИ.

Першою виїздною грою осені стала гра в Одесі з місцевою командою. Календар сприяв гарному проведенню часу і отриманню насолоди від золотих пісків з блакитними хвилями.))
Вже з вокзалу рідного міста наші вірні "попутчики" на кожному виїзді пробивати кількість цінителей футболу на кожний вагон. Дорога туди нічим особливо не відзначилась. Хіба що провідниця залишила враження вчительки початкової школи - хотіла усіх повкладати спатоньки вже через 3 години після відправлення і сварила хуліганів за сон у кросівках.
Ближче до кінцевої мети виїзду нас знову почали перераховувати друзі у погонах, хтось мав із собою цивільну одежу і на "нєпалєвному" вийшов при прибутті, комусь пощастило менше і пакування стало неминучим. Але згодом, всіма правдами та неправдами, наша скромна делегація знову повернула собі першопочатковий вигляд. Після екскурсії історичними місцям міста вирішили на загальний збір. Там основна чатина виїздних хохлів "чекала у моря погоди". Чекання затягувалося, погода не зявлялася)) Тож було прийняте рішення йти до стадіо.

Виїзд до Дніпропетровська супроводжувався тотальним дефіцитом квитків та повною невизначеністю із дорогою додому. Якщо поїхати у місто на Дніпрі було цілком реально, то питання про повернення до Києва стояло дуже гостро.
Таким чином, більшість хохлів, у тому числі й ми, їхали на виїзд із настроєм "на місці розберемось".
Дорога на експресі пройшла досить спокійно, тішили перемовини провідників по рації: "Скільки в тебе у вагоні хуліганів? - 6, але вони поки що такі милі")))
Перше, що кинулося в очі на вокзалі це ПРАВильний годинник. Відразу видно, що нещастя під назвою ЄВРО-2012 оминуло це чудове місто стороною))
У Дніпрі одразу пішли вирішувати питання квитків, знайшли якогось грача на автобусі, який представився працівником Автолюксу (звичайно ж до цієї контори не маючи жодного відношення). Дядько дуже багато розмовляв та обіцяв, чим одразу ж нам не сподобався. Але вибору в нас не було, тому забронювали у нього в салоні місця.
Після цього традиційно ПХ, набережна, стадіон. Нарешті, з третього разу, кияни потрапили на виїздний сектор в Дніпрі)